Анна presents Threshold of Noise, Yura Bolsa (b.1997, Chervonohrad) + Borys Medvedik (b.1986, Chișinău).
Open by appointment through May 13, 2026.
Threshold of Noise,
Ми живемо в часі, коли навіть у маленькій мистецькій бульбашці точиться боротьба — і це боротьба не за ідеї чи сенси, а за видимість, за присутність, за право бути почутими серед шуму глобального інформаційного поля. Простір культури, який колись уявлявся територією свободи та солідарності, дедалі більше нагадує ринок уваги з обмеженим ресурсом. У цій замкненій системі конкуренція між митцями стає не амбіцією, а формою виживання. Кожен намагається вхопити свою частку уваги, кожен бореться не лише з зовнішніми бар’єрами, а й із внутрішнім синдромом меншовартості, сформованим історією колоніальності, периферійності та постійного порівняння себе з «центром». Прагнення довести, що твій голос важливий, що твій досвід не є другорядним, перетворюється на щоденну боротьбу за легітимність.
Ми відмовляємося від тези, що страждання і біль — це мистецтво.
Біль — це біль. А мистецтво — це спосіб його осмислити, не експлуатувати. Це простір для рефлексії, а не для споживання чужого страждання. Ми бачимо, як війна інструменталізується: голоси фронту стають матеріалом для вистав, для гуманістичних цитат, для політичного декору. Але звук повітряної тривоги — це не метафора і не естетичний ефект. Це сигнал небезпеки, це заклик до дії, це реакція людини, яка ще жива й чинить опір. Якщо нас намагаються зробити об’єктом співчуття — ми повернемо собі позицію суб’єкта, який говорить.
Цей проєкт — про погляд заходу на українське мистецтво. Про те, як нас бачать: через фільтр співчуття або документування травми. Нас зводять до свідчення, до ілюстрації історичного моменту. Але ми боремося не лише за виживання, ми боремося за місце під сонцем інституцій — за право бути не лише носіями травми, а й авторами складних, автономних, неоднозначних висловлювань.
Ми ставимо під сумнів нераціональний європейський пацифізм, який прагне стерти відтінки й залишити лише нейтральну поверхню. Та нейтральність — це теж позиція, часто зручна для тих, хто не перебуває під загрозою. Ми не віримо в можливість втечі від історії. Неможливо позбутися національності, як неможливо відмити минуле. Бути «жителем світу» — це привілей тих, хто забув, якою ціною купується спокій.
- Юра Болса
We live in a time when even in a small art bubble there is a fight not for ideas or sense, but for visibility, for presence, for the right to be heard in the noise of the global information field. The space of culture, which was once imagined as a territory of freedom and solidarity, resembles a market of attention with limited resources. In this closed system, competition between artists becomes not an ambition, but a form of survival. Everyone is trying to grab their share of attention, everyone is struggling not only with external barriers, but also with an internal syndrome of inferiority, formed by the history of colonialism, periphery and constant comparing of oneself to the "center". Seeking to prove that your voice matters, that your experience is not secondary, turns into a daily fight for legitimacy.
We reject the theory that suffering and pain are art. Pain is pain. And art is a way to understand it, not to exploit. This is a space for reflection, not for consuming someone else's suffering. We see how war is instrumentalized: the voices of the front become material for exhibitions, for humanistic citations, for political decor. But the sound of the air alarm is neither a metaphor nor an aesthetic effect. This is a danger signal, this is a call to action, this is the reaction of a man who is still alive and resisting. If they try to make us the object of sympathy, we will regain the position of the speaking subject.
This project is about the view of the West on Ukrainian art. About how we are seen: through a filter of compassion or documenting trauma. We are being led to a witness, to the illustration of a historical moment. But we fight not only for survival, we fight for a place under the sun of institutions - for the right to be not only carriers of trauma, but also authors of complex, autonomous, ambiguous statements.
We question the non-rational European pacifism, which seeks to erase shades and leave only a neutral surface. And neutrality is also a position, often convenient for those who are not threatened. We don't believe in the possibility of escaping history. It is impossible to get rid of nationality, as it is impossible to wash away the past. To be a "citizen of the world" is a privilege of those who have forgotten at what price peace is bought.
- Yura Bolsa
Міністерство культури і науки федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія в Дюссельдорфі в межах резиденції Spiegel Hand надало 400 євро на створення спільного проєкту Юрія Болси і Бориса Медведика. Початком цього проєкту стала інсталяція «The White Cross on a Black Square». Це монумент із розп’яттям, яке нависає над глядачем і ніби майже падає на нього. Хрест — це віконна рама, яка набула такої форми після того, як дроновий удар пошкодив будівлю Інституту автоматики, де він має майстерню.
На площині інсталяції висить фотографія, на якій зображена будівля, пошкоджена у 2022 році російським ракетним ударом. Ця будівля знаходиться неподалік майстерні; звідти ж Юра взяв шматок обвугленого матеріалу, на якому він написав UNKNOWN, що відсилає до альбому Joy Division, "Unknown Pleasures.”
Під цим об’єктом розміщена чорна квадратна площина з написом “WAR FAMOUS,” що, як і назва роботи, відсилає до Малевича. З іншого боку знаходяться уламки цієї ж будівлі — вони запаковані як товар із магазину з назвою "UKRAINIAN MODERN ART,” який фактично був проданий за 400 євро. Це підкріплюється документом, у якому зазначено, що за цю роботу Болса отримав таку суму від європейської інституції.
Формується перевернута піраміда важливості: перше — це зруйнована ракетою будівля, друге — твір художника на основі цієї події, третє — прибуток від цієї роботи. Але в реальності все навпаки: знають художника, а конкретний випадок руйнування конкретного місця в конкретний час відходить на задній план. Це відсилає до позиціонування національності українського художника Малевича, що формує синдром меншовартості.
Біля основи «Білого хреста на чорному квадраті» стоять дві скульптури роботи Болси: «Дорога до ЄС» та «У мене є зброя лише після поранення».
Медведик «шахує» стіну навпроти «The White Cross on a Black Square» своїми кастомізованими постерами, які рекламували виставку «Василь Стус. Поки ми тут, усе буде гаразд» у Мистецькому Арсеналі. Стус, український поет, помер у 1985 році як дисидент у радянському таборі примусової праці Перм-36. У листопаді 2025 року Стус став темою першої виставки Арсеналу про українську спадщину від початку російського вторгнення.
На тлі цієї стіни з портретами Василя Стуса Медведик розміщує свою картину «Never Too Late or Hopeless» між трьома іконами: пласким твором Flat x N1, одним розп’яттям із сірників «Europa» та хрестом із розламаної VHS-касети.
Під час шоу грає реп-кліп Медведика та Болси "XWF720" з музикою Івана Скорини "Дрони для дронів, том 2". Основою візуального ряду відео є хода Бориса Медведика, яка була культурним маніфестом: у ній взяли участь митці та друзі, що пройшли темними коридорами Інституту автоматизації найхолоднішою українською зимою без електрики, опалення та води. Також було створено цифровий рендер Інституту автоматизації, який також включав ходу. Фіналом ходи стало читання Борисом віршів Філіпа К. Діка.
Біля стіни Болса розміщує «Притворюсь живим, щоб не бачити смерть»: шкіряний черевик від російської компанії, що видає себе за італійський бренд, який пронизує скло, розбите під час дронових ударів по Інституту автоматики. Навпроти його картина «Туфлі стали зброєю».
- за редакцією Юри Болси
The Ministry of Culture and Science of the Federal State of North Rhine-Westphalia in Düsseldorf, within the framework of the Spiegel Hand residency, provided 400 euros for the creation of a joint project by Yura Bolsa and Boris Medvedik. The beginning of this project was the installation “The White Cross on a Black Square”. This is a monument with a crucifix that hangs over the viewer and seems to almost fall on him. The cross is a window frame that took this shape after a drone strike damaged the building of the Institute of Automation, where Bolsa has a workshop.
A photograph hangs on the plane of the installation, which depicts a building damaged in 2022 by a Russian missile strike. This building is located near the workshop; from there, Yura took a piece of charred material on which he wrote UNKNOWN, a reference to Joy Division’s album, “Unknown Pleasures.”
Underneath this object is a black square with the inscription “WAR FAMOUS,” which, like the title of the work, refers to Kazimir Malevich (b. 1879, Kyiv). On the other side are the fragments of the same building — they are packaged as goods from a store called “UKRAINIAN MODERN ART,” which was actually sold for 400 euros. This is supported by a document stating that Bolsa received such an amount from a European institution for this work.
An inverted pyramid of importance is formed: first — the building destroyed by a missile, second — the artist’s work based on this event, third — the profit from this work. But in reality, everything is the other way around: the artist is known, and the specific case of the destruction of a specific place at a specific time fades into the background. This refers to the positioning of nationality by the Ukrainian artist Malevich, which creates an inferiority syndrome.
At the base of the “White Cross on a Black Square” stand two sculptures by Bolsa: “The Road to the EU” and “I Have a Weapon Only After Being Wounded.”
Medvedik “checkers” the wall opposite “The White Cross on a Black Square” with his customized posters advertising the exhibition “Vasyl Stus. While We Are Here, Everything Will Be Fine” at the Mystetsky Arsenal. Stus, a Ukrainian poet, died in 1985 as a dissident in the Soviet forced labor camp Perm-36. In November 2025, Stus became the subject of the Arsenal’s first exhibition on Ukrainian heritage since the beginning of the Russian invasion.
Against this wall of portraits by Vasyl Stus, Medvedik places his painting “Never Too Late or Hopeless” between three icons: a flat piece "Flat x N1," a single matchstick crucifix “Europa,” and a cross made from a broken VHS tape.
During the show, Medvedik and Bolsa’s rap clip “XWF720” plays with music by Ivan Skaryna “Drones for Drones, Volume 2.” The visual sequence of the video is based on Medvedik’s march, which was a cultural manifesto: it involved artists and friends who walked the dark corridors of the Institute of Automation during the coldest Ukrainian winter without electricity, heating, or water. A digital rendering of the Institute of Automation was also created, which also included the march. The march ended with Medvedik reading poems by Philip K. Dick.
Against the wall, Bolsa places “I’ll Pretend to Be Alive So as Not to See Death”: a leather shoe from a Russian company posing as an Italian brand that pierces through glass shattered during drone strikes on the Institute of Automation. Opposite it is the painting “Shoes Became Weapons.”
- edited by Yura Bolsa
Bolsa's lyrics:
сірий мінкульт, держзрада. Римую Конор Магрегор і Боря Мєдвєдєв.
запобіжі заходи, схід на заході. Донбас на чорних мерседесах, продовжується близькість конфронтації. В медійному полі співчуття, в робочому колі продовження стилю Y2K. Поставили двійку в щоденнику тигрЮля за прогули зарубіжної літератури.не витримав чужих слів.
стою між зведеним і зведенням, між терміново і потім, слухаю як бетон дихає архівами, як пам’ять продають по знижці.
думки про місце в яке я не можу потрапити, але я там і не був, я бачу стежку до місця якого не знаю, я був в цьому світі а на тому світі так і не був. техно техно терикон. Слово б’ється об породу, культура росте з відвалів, звук іде з під землі, як з пам’яті.
ти намагаєшся виявити свою поетичність але не доводити гостя до знемоги монологами про лохів на моноколесі під колесами сонних королів. Гості виходть у вікно, полегшення, полегшено зітхаю і виходжу через двері на простори поля. Перестали літати пташки, перестали літати і крила, заклякла тиша.
Знаходження імпланта в чужорідному середовищі. Серед нових контекстів старий став застарілим, витісненим, залишився тільки в спогадах, які програють думкам про майбутнє. У брудних руках біла м’яка перина стає предметом непризнаного, затхлого прихистку, сконструйованого з забутих конструкцій — предметом, який не хоче іншого, того, з чим можна порівняти і змінити свою думку в сумнішу сторону.
Бездомні собаки гавкають на перехожих, які йдуть додому. Вкуси мене за ногу — нікуди йти. Тимчасовість тимчасово забрала сталість. Хочу, щоб завжди було назавжди.
Робочий інструмент залишився забутим у полі. Грався з вилами — і настромився на них. Викину всі інші інструменти, щоб такого не повторилося.
Ніколи не буде, як колись. Колись не було ніколи — існування без прив’язки до контексту.
Собака зірвалася з повідка. Відсутність тягне за собою. М’якість перини вдома тяготить спогадами про неї. Прогулянка без сенсу, радість без причини, затхлість на свіжому повітрі.
grey ministry of culture, high treason. I rhyme Conor McGregor and Borya Medvedev.
preventive measures, east in the west. Donbas in black Mercedeses, the closeness of confrontation continues. In the media field — sympathy, in the working circle — the continuation of Y2K style. They gave tigerYulia a failing grade in her diary for skipping foreign literature. couldn’t withstand чужих words.
I stand between the compiled and the compilation, between urgent and later, listening to how concrete breathes archives, how memory is sold at a discount.
thoughts about a place I cannot get to, though I was never there either, I see a path to a place I do not know, I was in this world but in that world I still never was. techno techno terrikon. The word beats against the rock, culture grows from the spoil heaps, sound comes from underground, like from memory.
you try to reveal your poeticness but not exhaust the guest with monologues about losers on monocycles beneath the wheels of sleepy kings. The guests climb out the window, relief, I sigh with relief and leave through the door into the openness of the field. The birds stopped flying, the wings stopped flying too, petrified silence.
The finding of an implant in a foreign environment. Among new contexts the old became obsolete, displaced, remaining only in memories, which lose to thoughts about the future. In dirty hands a white soft featherbed becomes an object of the unrecognized, stale refuge, constructed from forgotten constructions — an object that wants nothing else, nothing with which it could compare itself and change its mind in a sadder direction.
Stray dogs bark at passersby walking home. Bite me on the leg — nowhere to go. Temporariness temporarily took away permanence. I want forever to always be forever.
A working tool was left forgotten in the field. Played with the pitchforks — and got impaled on them. I’ll throw away all the other tools so it won’t happen again.
It will never be like it once was. Once was never — existence without attachment to context.
The dog broke loose from the leash. Absence drags behind itself. The softness of the featherbed at home weighs heavily with memories of her. A walk without meaning, joy without reason, staleness in the fresh air.
Yura Bolsa (b. 1997, Chervonohrad) works between flat works and sculpture that grants the pain and loss of daily life a surreal levity. Bolsa is a 2025 PinchukArtCentre Prize nominee.
Borys Medvedik (b. 1986, Chișinău) is a trained architect and member of theart / research group commercial public art. Medvedik participated in the 18th Biennale Architettura in Venice, at the Ukraine Pavilion, Before the Future,2023. He is a regular collaborator with the Kyiv music project, Drones for Drones that scored the 19th Biennale Architettura in Venice, 2025.Medvedik and Bolsa met during the installation of their work at Mystetskyi Arsenal where the show, Vasyl Stus: As Long As We're Here, Everything Will Be Fine, appears in the checkerboard of posters on view.